Ми всі хочемо, щоб державами керували мудрі люди. Але якість політика залежить від його виборця, бо ми варті тієї влади, яку самі обрали.
Управління громадянами своєю державою –запобіжник від тиранії. Це знали ще давні греки, а в часи падіння абсолютизму республіканська форма правління з виборною владою та демократичним режимом стала загальноєвропейською практикою. З того часу тривають дискусії про форми та види народовладдя, про системи оптимального делегування влади.
Звичайно, не існує ідеального суспільства та ідеальної влади. Будь-яка система має свої недоліки, однак їх недосконалість буває меншою і більшою. Свого часу Вінстон Черчилль називав демократію «гіршою з систем», але при цьому додавав, що всі інші ще гірші.
Історія нагадує нам, що виборність влади не завжди дорівнює хорошій її якості. В минулому було безліч прикладів, коли некомпетентні чи просто жорстокі й авторитарні люди приходили до влади в цілком демократичний спосіб. Саме тому стоїть питання: якою має бути ця демократія? Очевидно, що її мета повинна диктуватися суспільним благом з узгодженням всіх «за» і «проти».
Меритократія — це буквально влада достойних, тобто кращих (meritus з латинської означає гідний, достойний). Термін вживається, найперше, для означення форми правління, за якої влада довірена тим людям, хто здатен найкраще організувати ефективне управління, які в силу власних якостей і цінностей спроможні керувати найкраще.
Якщо відійти від власне політичного трактування цього терміну, то він може використовуватися як досконалий приклад рівності можливостей. Не залежно від походження чи будь-якого соціального статусу талановита людина повинна мати рівні можливості щодо розкриття своїх здібностей та досягнення життєвих вершин. Це позитивний приклад соціального ліфта, коли шляхом конкуренції здібні люди отримують вищий статус в суспільстві і навіть стають представниками народу у владі.
Бажання створити меритократичний лад цілком природне, адже виборець за замовчуванням воліє віддати свій голос за найбільш достойного кандидата на той чи інший пост. Освіта, компетенції, досвід і попередні результати роботи – все це може бути основою для критеріїв вибору.
Меритократія передбачає не просто передачу влади хорошій людині або тому, хто подобається публіці, але найкращим і найздібнішим. А ось виявити ці якості вже складніше, перш за все, через особисті якості самих виборців та передвиборчу культуру сьогодення, коли професіоналізм і реальні справи поступаються медійному образу та популізму.
Сучасне уявлення про того чи іншого політика нерідко є лише набором кліше, складових образу, сформованого журналістами чи PR-агентствами. Масовий доступ до соцмереж зробив творення образу простішим, а тому втілення меритократії з працюючими соціальними ліфтами для найздібніших виглядає дуже далекою мрією.