Цього дня 1961 року народився 44 президент Сполучених Штатів Америки Барак Обама. Очолюючи найбільш впливову державу світу протягом восьми років, він став культовим політиком світового рівня, відомим як перший темношкірий громадянин на цій посаді.
Майбутній президент народився на Гаваях, хоча його шлях в політику розпочався з Іллінойсу. В 1996 році Барака Обаму було обрано від Демократичної партії до сенату штату, де він очолив комітет охорони здоров’я та соціальної політики. В 2004 році Обама здобуває більшість голосів на виборах до Сенату США. В наступні чотири роки він проявив себе як активний парламентар (запропонував понад півтори сотні законопроектів і брав участь в розробці ще понад чотирьохсот).
В парламенті Обама не залишився надовго. Вже 2008 року він балотується в президенти і спочатку перемагає на партійних праймеріз, а вже в листопаді того ж року за нього проголосували більшість громадян США. Весь восьмирічний президентський термін Обами був періодом втілення в життя програми поступової перебудови суспільства, згідно з ціннісними орієнтирами Демократичної партії США.
Початок його президентської каденції саме припав на період економічної кризи, вихід з якої потребував часу і значних ресурсів. В міжнародній політиці теж назріла низка питань, що потребувала уваги президента. В цьому напрямку Обама почав із послаблення антитерористичних заходів, введених ще за часів Буша. Також новий президент сподівався на перезапуск відносин з Росією та діалог з недружніми для США державами. Вже в 2009 році йому було присуджено Нобелівську премію миру з доволі розмитим формулюванням: «за величезні зусилля зі зміцнення міжнародної дипломатії і співпраці між народами».
Однією з найбільш значних реформ президентства Обами стала реформа охорони здоров’я, відома як Obamacare. Суть її полягала в державній підтримці забезпечення незаможних людей медичним страхуванням. Реформа вимагала значних капіталовкладень з боку держави, а отже, з боку платників податків, що викликало невдоволення середнього класу (і критику опонентів з Республіканської партії) та захоплення й потужну підтримку з боку безробітних і малозабезпечених.
Але не лише медична реформа зробила 44 президента культовою особою. Період президентства Барака Обами став розквітом ліволіберальних ініціатив. На лозунгах про «рівність», «інклюзивність» та «толерантність» Обама послідовно просував ворожі для консервативної і християнської частини американців ініціативи. Він відкрито підтримував розширення права на аборт (в тому числі на пізніх строках), їх фінансування з державного бюджету, легалізацію одностатевих шлюбів, фінансування поширення гендерної ідеології як в США, так і поза їх межами тощо. Ближче до кінця каденції Обами призначені ним судді Верховного Суду (в якому на той час сформувалася більшість на користь демократів) дали свій вердикт у скандальній справі «Обергефелл проти Ходжеса». Винесене 26 червня 2015 року рішення засвідчило, що всі штати зобов’язані видавати шлюбні свідоцтва всім одностатевим парам, що означало повну легалізацію одностатевих шлюбів навіть у тих штатах, де громадяни їх не підтримували.
Американські та світові медіа послідовно формували позитивний образ президенту, протиставляючи прогресивного й новаторського демократа республіканцям (а особливо їх консервативній частині). Попри їх зусилля політика Обами (економічна, гуманітарна, міжнародна) постійно піддавалася критиці як з боку політичних опонентів, так і з боку простих громадян.
В Україні часто медіа теж зображують Барака Обаму як зразкового ліберального й антиросійського президента (найчастіше в контексті протиставлення Дональду Трампу), однак ані Обама, ані Демократична партія США не дали належної відповіді російській агресії в Україні, хоча відповідні зобов’язання були задекларовані ще Будапештським меморандумом. Ще з березня 2014 року він робив чимало заяв про підтримку територіальної цілісності та незалежності України, проте окрім декларацій та введення початкових санкцій проти Російської Федерації суттєвої допомоги Україна не отримала.
Хоча Барак Обама без перебільшення був улюбленцем медіа та «прогресивної громадськості», однак вісім років його перебування на найвищій посаді мали доволі сумнівні, а подекуди й катастрофічні наслідки. Наступ на традиційні християнські й капіталістичні цінності посилив лівих як на державних посадах, так і на вулицях (ріст активності анархістів та інших крайніх лівих), а недостатнє приділення уваги зовнішній політиці дало можливість авторитарним державам посилити свій вплив у світі.