31 жовтня 1517 року Мартін Лютер прибив свої 95 тез проти індульгенцій на ворота костелу у Віттенберзі, що стало початком Реформації – поверненням до біблійного християнства.
Лютер, як і безліч людей того часу, шукав шлях до спасіння. Він перепробував майже все, що пропонувала тодішня церква – став ченцем, постив, молився, практикував чесноти, відвідав святе місто Рим, пожертвував на реліквії і нові храми, але не мав внутрішнього спокою і впевненості в спасінні.
Одного разу, готуючись до лекцій, він звернув увагу на слова «праведний вірою буде жити», які відкрили перед ним таємницю спасіння. Лютер був священиком костелу у Віттенберзі. Зрозумівши правду про індульгенції, що вони не дають спасіння, а тільки приносять невірне заспокоєння в життя людини і до того ж руйнують церкву, Мартін Лютер не міг більше мовчати. Оскільки на наступного дня, 1 листопада, у місті повинне було відзначатися Свято всіх святих, під час якого мало відбуватися масове поклоніння реліквіям і продаж індульгенцій, Мартін вирішив оприлюднити свої міркування з приводу індульгенцій, щоб викликати їхнє обговорення і припинити «торгівлю душами».
Слід зазначити, що в «95 тезах» він досить добродушно говорив про папу римського, подаючи все так, ніби зловживання робляться без його відома. Можливо, Лютер дійсно вірив, що папа не знає всього, що діється торговцями індульгенцій, але й можливо, що це був дипломатичний хід, щоб дати можливість папі римському прийняти ці тези, долучитися до виправлення служіння церкви відповідно до Слова Божого. Однак, коли «95 тез» були без розуміння сприйняті у Ватикані, то тон висловлювань Лютера щодо папи змінився.
У своїй першій тезі Мартін Лютер стверджував, що «Ісус Христос, кажучи: «Покайтеся!», хотів, щоб все життя віруючих було покаянням». Це підкреслювало, що неможливо відкупитися від покарання і отримати спасіння тільки одним актом придбання індульгенції. Основне послання тез можна передати наступними словами:
Мартін Лютер був готовий відстоювати цю правду до кінця, пишучи: «Я б краще втратив своє життя і голову, ніж залишив кристально-чисте слово Бога». Це були не просто слова, але вони були підтверджені і самопожертвою Мартіна під час різних випробувань, коли, стоячи перед загрозою смерті і спалення за свої погляди, він продовжував стверджувати, що його воля знаходиться в полоні Слова Божого і поки його не переконають у помилковості його тез на підставі Святого Письма та здорового глузду, він залишається вірним написаному.
Прагнення Мартіна Лютера та інших реформаторів шукати правду і відстоювати її до кінця, принесло справжнє благословення в життя їхніх народів. Незабаром країни, які прийняли Реформацію, стали найбільш передовими: в економіці – сформувавши протестантську етику праці та вчення про покликання людини, встановивши правильність мір і грошей; у політиці – встановивши гармонію між свободою і порядком, що стримувало суспільство від анархії з одного боку, а з іншого – захищало від деспотизму і тиранії; в освіті – ведучи до створення шкіл для всіх при церквах і створення університету, де навчання велося на сильному біблійному фундаменті; у сфері права – приводячи мирське право в найбільшу відповідність зі Словом Божим і поширюючи традицію верховенства права, коли писаному закону (конституції) повинні були підкорятися всі, у тому числі і король; у сфері науки і технологій – ведучи до наукової та промислової революцій, прагнення пізнавати Боже створіння з розумінням, що воно існує за певними законами, закладеними Творцем; а в житті народів – ведучи до оформлення літературних мов і формування сучасних націй.
Необхідність відповідності життя людини, церкви і суспільства Слову Божому, підкреслена Мартіном Лютером, привела до Реформації, яка не закінчується і сьогодні, так як у нових історичних умовах і соціальних викликах завжди залишається потреба розуміти, а що говорить Слово Боже, який вибір ми повинні зробити сьогодні? Що б зробив Христос у цій ситуації?
#християнство_в_історії