26 серпня 1910 року народилася Аґнес Ґондже Бояджіу, більше відома як Мати Тереза.
Аґнес прийшла у цей світ в албанській сім’ї у місті Скоп’є, столиці сучасної Республіки Македонія. У вісімнадцять років вона виїхала до Ірландії, де вступила до католицького чернечого ордену «Ірландських сестер Лорето». У 1929 році вона була направлена орденом до Індії, де прожила більшість свого життя, так і не побачивши більше свою матір і сестру.
У школі св. Терези вона пройшла місіонерське навчання і вивчила бенгальську мову. 24 травня 1931 року Аґнес склала чернечу обітницю і прийняла чернече ім’я Тереза на честь монахині-кармелітки Терези з Лізьє, відомої своєю добротою і милосердям. Протягом 20 років Аґнес служила в школі в Калькутті, а в 1944 році очолила її. Їй подобалася робота в школі, але все більше її хвилювали люди, що мали тяжке злиденне життя, хворіли і помирали під час Бенгальського голоду 1943 року. Різанина між мусульманським і індуським населенням, що відбулася в серпні 1946 року і отримала назву «Тиждень довгих ножів», остаточно підштовхнули Аґнес до служіння злиденним. Наступного місяця під час подорожі поїздом вона відчула новий заклик Бога, який назвала «покликанням в покликанні». Господь кликав її залишити колишнє місце і оселитися серед нужденних людей, допомагаючи їм.
З 1948 року почалося її служіння в індійських нетрях, перед цим встигнувши заснувати нову школу в Калькутті. У перші місяці, не маючи ніякої підтримки, вона була змушена сама просити хліб, позичати гроші і відчувати самотність і постійну спокусу повернутися до колишнього забезпеченого життя. Наступного року сестра Тереза разом з групою жінок заснувала нове релігійне співтовариство, яке мало на меті служити «найбіднішим серед бідних». У 1950 році, після схвалення з Ватикану новий орден отримав назву «Місіонери Милосердя», маючи початок з 13 сестер. До 1997 року їхня кількість збільшилася до 4 тис. Вони носили традиційні індійські білі «сарі» з блакитною облямівкою і займалися справами милосердя – засновуючи притулки для сиріт, людей похилого віку, хворих на СНІД, на проказу або туберкульоз. Їхню допомогу відчули на собі біженці, сліпі, інваліди, залежні від алкоголю, жертви епідемій, повеней та військових конфліктів. У хоспіси перетворювалися колишні занедбані індуїстські храми.
У 1965 році діяльність ордена милосердя вийшла за межі Індії, коли був заснований перший притулок з 5 сестер у Венесуелі. На 2012 рік служіння сестер милосердя поширилося на 133 країни, де були засновані близько 400 громад з 4,5 тис. сестер.
Мати Тереза в 1973 році отримала першу премію Темплтона в області релігії, а в 1979 році їй була присуджена Нобелівська премія миру.
Служіння цієї присвяченої на Божу справу жінки тривало до 1997 року, коли її земне життя зупинилося у віці 87 років. Не маючи власних біологічних дітей, вона стала справжньою «матір’ю» для багатьох нужденних дітей і дорослих по всьому світу.
#християнство_в_історії