17 лютого 1848 року вальденси, після 600 років переслідування, нарешті отримали визнання своїх цивільних і релігійних прав.
Вальденси – це один з рухів християнського оновлення, який виник в долинах П’ємонт і Дофіне під впливом проповідей П’єра Вальдо, на честь якого рух і отримав свою назву. Деякі історики церкви вважають вальденсів однієї з «найстаріших євангельських церков». Послідовники руху прагнули наслідувати життя першоапостольської церкви, критикували надмірне багатство тодішнього костелу і намагалися жити аскетично і праведно. У проповідях користувалися рідною мовою, а не латиною. Вальденси вважали, що не тільки священики можуть читати Біблію і проповідувати, а й миряни. Вони ставили під сумнів католицьке вчення про таїнства, що також викликало осуд з боку духовенства.
На Третьому Латеранському соборі 1179 року вальденси були засуджені католицькою церквою, а через п’ять років відлучені від церкви. У XIII ст. це викликало переслідування вальденсів, у результаті якого кілька десятків з них були спалені як єретики. У XV ст. римський папа навіть оголошував проти них хрестовий похід.
Але переслідування не зупинило поширення вчення вальденсів у Франції, Італії і Богемії. Під час поширення Реформації багато з вальденсів прийняли нове вчення і уклали союз з швейцарської реформатської церквою у 1532 році. На прохання вальденсів двоюрідним братом Жана Кальвіна Оліветаном був зроблений французький переклад Біблії, дві передмови до якого написав сам Жан Кальвін у 1535 році. Ці твори стали першими відомими творами знаменитого реформатора.
Вальденсів підтримували багато протестантських країн, але їх переслідування тривало в інших місцях. У 1655 році відбулася П’ємонтська великодня різанина, коли 1712 послідовників вальденсів були вбиті першокласним французьким військом. Це шокувало протестантську Англію і її лорд-протектор Олівер Кромвель виступив на захист вальденсів, провівши спеціальні переговори з Францією. Виступив на їхній захист і відомий англійський письменник Джон Мільтон.
Чергові важкі часи настали в 1685 році, після денонсації Нантського едикту, який гарантував певні права і свободи французьким гугенотам і вальденсам. Едикт від 31 січня 1686 наказував палити церкви вальденсів і забороняв діяльність протестантських громад. Багато хто з вальденсів змушені були емігрували в інші країни.
І ось, після більш ніж пів-тисячоліття переслідування на своїй батьківщині, в середині XVIII ст. королем П’ємонту і Сардинського королівства Карлом Альбертом їм була надана релігійна свобода і цивільні права. Після об’єднання королем всієї Італії в 1860 році релігійна свобода була поширена по всій країні, а вальденси поступово стали однією з великих італійських євангельських церков.
Зображення: wikipedia.org
#християнство_в_історії