12 січня 1538 року відбувся другий диспут між Мартіном Лютером та Йоганном Агріколою з приводу антиноміналізму. Суть питання полягала у тому, яка роль відводиться Закону у житті християнина.
Таких диспутів було декілька. Варто наголосити, що обидві сторони дискусії погоджувалися на тому, що у житті людини присутній гріх і що спасіння можна отримати лише вірою в Ісуса Христа. Проте Агрікола та прибічники антиноміналізму вважали, що тепер не потрібно вчити про Закон, адже головне, що приводить людину до покаяння – це дія Святого Духа через Євангеліє. Для них Закон представляв собою мертву букву, яка вже не може мати ніякої дії. Тому вони пропонували проповідувати лише розп’ятого Христа, щоб у людини виникало бажання покаятися не за якісь певні гріхи, а за те, що вона завдала шкоди Сину Людському.
Лютер же відстоював думку про те, що Закон все ж необхідний для того, щоб вказати людині на її гріховність, і саме це має привести людину до щирого каяття перед справедливим Богом. На думку Лютера, якщо хтось втратить розуміння Закону, то він втратить і цінність Євангелії, яка звільняє грішників від осудження. Лютер писав: «Звичайно, людина йде до покаяння через хрест і страждання Христа. Але звідти не випливає, що Закон абсолютно марний, неефективний, нічого не вартий і має бути повністю вилучений. Навпаки, ми швидше приходимо до покаяння через пізнання Закону, а також через знання про хрест Христа або про спасіння».
Зображення: theologyandchurch.com
#християнство_в_історії