Від росії до Гонконгу: як азійський деспотизм топить свободу в крові

Що спільного в березневих трагедіях на Київщині, кривавих придушеннях протестів у Середній Азії та китайських концтаборах? На Сході спротив демократії набуває більш системного характеру, а жорстокість і масові розправи дедалі частіше стають трендом політичого життя регіону.

Ідея розтоптати свободу в крові завжди була огидною для українців. Вони не терпіли узурпації і в страшному сні не могли уявити в Україні бузумовну покірність і страх перед владною династією. Це один з факторів, чому український народ так запекло бореться проти брутальності й віроломства, з якими росія вторглася в Україну. Проте майбутнє підносить песимістичні тенденції: світ стає більш авторитарним, а межі свободи постійно звужуються і дедалі більше режимів відкрито демонструють зневагу як до прав, так і до життя громадян.

Казахстан

2022 рік розпочався в Казахстані з протестів. Невдоволені політикою нового глави держави Касима-Жомарта Токаєва люди вийшли на вулицю, вимагаючи відставки уряду. Глава Казахстану назвав протестувальників «міжнародними терористами» і закликав сусідів надати військову допомогу. 

Найближчим зацікавленим у зачистці вулиць сусідом, звичайно, була росія, яка в рамках співпраці ОДКБ направила в Казахстан свої війська для силового знищення протестів. Вранці 6 січня відбулася масштабна зачистка Алмати, в результаті чого загинули десятки людей, а сотні були поранені. 

Російські солдати разом з казахською поліцією “зачистили” протест, січень 2022

Іран

Протягом багатьох років в Ірані відбуваються протести проти жорстокого режимуу Криза ісламської республіки продовжується вже багато років. Прикриваючись показовим «антиамериканізмом», режим намагається будувати паралельну реальність, але дедалі більше людей усвідомлюють похмуру картину життя в Ірані: бідність, порушення прав людини, корупція уряду, безсенсове втручання в регіональні конфлікти.

Фермери протестують в Ірані, листопад 2021 року (Hamidreza Nikoomaram/AP)

Чим це все завершується? Побиттями, вбивствами, арештами, катуваннями, і новим періодом відносного затишшя. Так продовжує існувати іранський ісламістський режим, превентивно переслідуючи всі потенційно нелояльні групи населення (від прихильників монархії до іранських християн). В країні немає свободи слова, віросповідання, друку, зібрань і такий статус абсолютно влаштовує ісламський режим, адже для них права людини — це частина «американської загрози».

19 липня 2022 року Верховний лідер Ірану та головний ініціатор переслідувань інакодумців в своїй країні, Алі Хаменеї, підтримав дії Путіна проти України.

Гонконг

На шиї вільного Гонконгу дедалі сильніше затягується комуністичний зашморг. Протести 2019 року були унікальними для автономії, адже тоді на вулиці вийшов кожен сьомий, що свідчить про абсолютне бажання зберегти раніше наявні свободи. 

Через три роки після велелюдних мітингів проти зазіхань Пекіну, автономія «святкує» 25-річчя возз’єднання. 1 липня в місто приїхав Сі Цзіньпін на церемонію святкування і до його візиту місто було тотально зачищене від будь-яких антикомуністичних настроїв.

Гонконг напередодні відзначення 100-річчя Комуністичної партії (Reuters)

За цей час лояльна до КНР влада змінилася на відверто прокомуністичну. Жодних демонстрацій у місті вже немає, але не тому, що гонконгці полюбили материкову владу, а внаслідок масових зачисток і арештів лідерів минулих протестів. Понад 1000 активістів були заарештовані або зникли безвісти і абсолютно ніхто не може гарантувати дотримання їх прав. Ніхто не знає, де вони і механізму захисту цих людей просто немає.

Узбекистан

На початку липня в Узбекистані було дуже гаряче. Затвердження змін до Конституції викликало хвилю невдоволення та вуличні протести, адже передбачалося усунути автономний статус Каракалпакстану з документа. Хоча в підсумку регіон зберіг особливий статус, проте вихід громадян на демонстрацію влада пробачити не могла. 

Протести в Узбекистані: вулиці буквально залиті кров’ю, липень 2022

Протягом кількох днів протести були придушені в найжорстокіший спосіб: людей били на вулицях і вбивали. Те, що відбулося в Каракалпакстані — це буквально ріки крові на асфальті. Внаслідок придушення протестів щонайменше 18 людей загинули.

Китай

Китай успішно проводить олімпіади, встановлює фактичний контроль над частиною Африки і… будує концтабори. Найбільша комуністична країна світу зберігає найгірші радянські традиції, але продовжує претендувати на статус успішної і прогресивної країни.

Вуличні демонстрації тут бувають нечасто, бо будь-який протесний запал жорстко знищується (наприклад, танками, які виводить влада проти обманутих вкладників банків). Кожна група людей чи ідея, яка потенційно може заважати Компартії, трактується державою як загроза національній безпеці чи навіть тероризм. 

Минулий, справді масовий, вихід людей залишився кривавою плямою китайської історії. Демонстрації проти зловживань влади, подвійних стандартів і порушення прав людини, які відбулися на площі Тяньаньмень 1989 року, завершилися масовою бійнею. Комуністична влада вирішила просто знищити протест фізично, зрівнявши його з асфальтом і використала для цього армію і танки (тоді загинули від кількох сотень до кількох тисяч людей).

«Танкова людина» тимчасово зупиняє наступ танків, 5 червня 1989 року, Пекін

Символ бійні на площі Тяньаньмень — чоловік з пакетами, якій стоїть на вулиці, загороджуючи шлях танкам. Це фото — легенда, але сьогодні навіть натяк на нього заборонений в КНР. Будь-яке символічне зображення чи мем, що віддалено буде асоціюватися з тими подіями просто видаляється з «китайського інтернету» (цифрова диктатура є ще однією недооціненою проблемою). КНР докладає колосальних дипломатичних зусиль для «відбілювання» репутації і це дуже часто спрацьовує.

Афганістан

Прихід Талібану до влади на всій території Афганістану був основною поразкою Вашингтона минулого року. Це стало можливо завдяки американському самоусуненню і призвело до масштабних репресій. Окрім вкрай радикальних нововведень для мусульман, ісламісти Талібану з серпня розпочали буквально полювання на християн і тих, хто співпрацював з проамериканською владою. 

Ситуація в Афганістані ускладнюється безперспективністю змін, бо все вказує на те, що режим талібів там надовго. Ані правозахисні організації, ані міжнародні структури не здатні вплинути на ситуацію всередині країни, але офіційна ісламістська влада досить успішно вибудовує стосунки з авторитарними сусідами, як-от росія. 20 жовтня 2021 представники талібів приїхали до Москви, аби попросити економічної та політичної підтримки. Як результат, вони отримали російське визнання свого терористичного режиму.

Росія

Колись в росії були протести, хоча їх масштаби ніколи не мали характеру революції. Давні кремлівські традиції неможливо знищити мирним протестом, але й мирні акції практично завжди завершувалися арештами і побиттями громадян поліцією.

Російська влада ніколи не боялася народу, а народ ніколи не наважувався на реальне повалення режиму. Неготовність народу до співмірної відповіді на готовність силовиків знищувати протест дала час і можливості зміцнити режим.

Затримання антивоєнної активістки, Санкт-Петербург, 24 лютого 2022 року

Росіяни втратили всі можливості попередити війну і не допустити зведення нової залізної завіси. Сьогодні вони мають вибір між схваленням війни (що досі обирає більшість), мовчанням або можливістю провести наступне десятиліття в місцях позбавлення волі за «дискредитацію збройних сил рф».

Диктатори пропонують «альтернативну демократію»

Авторитарні режими Азії посилюються і консолідуються. Вони можуть буквально розчавити протест, втопити його в крові і їм за це нічого не буде. Це сталося ще у 1989-му в Китаї, у січні цього року в Казахстані, а кілька тижнів тому світ спостерігав жахливі кадри з Узбекистану. В Раді Безпеки та в інших структурах ООН завжди присутні представники Китаю і росії, тому без радикальних змін у світовому устрої досягти послаблення авторитаризму не вдасться (особливо в нинішніх умовах частого самоусунення Заходу).

З кожним роком Азія відіграє дедалі вагомішу економічну та політичну роль. Багато азійських країн мають непросту історію і контроверсійні традиції. При всій відданості традиційним європейським цінностям, варто визнати, що не можливо повністю перенести цей суспільний лад на азійські країни. Та й не потрібно. Протягом багатьох десятиліть ми бачили, як деякі держави Азії (Тайвань, Республіка Корея, Японія) змогли знайти системи змінності влади та побудувати демократії із своїми національними традиціями. Але вони скоріше є винятками, бо тренди на континенті інші.

Сьогодні Китай відкрито ідентифікує себе як опозицію Заходу і стає більш привабливим партнером для росії й Ірану. Нинішня агресія кремля підштовхнула деспотичні режими до більшої консолідації та вибудовування спільної ідеї «альтернативної демократії», яку просувають росія та Китай. На початку лютого лідери цих країн підписали спільну декларацію із заявою, що захист демократії і прав людини «не повинні використовуватись як інструмент для тиску на інші країни». 

Зустріч Сі Цзіньпіна і володимира путіна на зустрічі 8 лютого під час зимової Олімпіади-2022

Ці країни об’єднує спротив західній демократії, яка, щоправда, переживає не найкращі часи. Вони шукають власний легітимізуючий наратив — спосіб вибудувати таку систему, за якої авторитарні режими зможуть чинити будь-яке беззаконня у своїх державах і при цьому залишатися поважними гравцями на міжародній арені. Ідея полягає в тому, що Захід не повинен «приватизувати» визначення демократії і прийнятного поводження влади із своїми громадянами.

Власне трактування прийнятної системи управління в Пекіні вже назвали «демократією з китайською специфікою» та «освіченим авторитаризмом». Таким чином авторитарні режими в росії, Китаї чи Ірані теж претендують на статус народних, законних і рівних до західних систем влади навіть, коли свободи слова чи прозорих виборів там ніколи не було. 

Історія, культура і внутрішньополітичне становище в кожній країні унікальні. Авторитарна реальність деяких азійських країн може здаватися далекою для українців, адже ми давно асоціюємо себе з Європою і її традиціями. Проте можливість встановлення аналогічного режиму була занадто близько і наразі ми продовжуємо боротися, щоб вся територія України звільнилася від подібного деспотичного управління окупантів.

Чорна Мар’яна

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In

Отримуйте найсвіжіші матеріали на імейл!

* indicates required