Більшою чи меншою мірою ми всі знайомі з основними принципами дарвінізму. Свого часу це вчення викликало чималий фурор та стало основою антропології багатьох модерних ідеологій, а його вплив на суспільство був колосальним. Для більш широкого розуміння цих впливів використовується термін «соціальний дарвінізм».
Соціальний дарвінізм переносить твердження Чарльза Дарвіна про виживання сильнішого у глобальну площину, сполучаючи соціальну й політичну сфери із біологією. Таким чином, природний добір стає складовою суспільного життя і впливає на принципи взаємодії між людьми і між людиною і державою.
Хоча термін «соціальний дарвінізм» є посиланням на Чарльза Дарвіна, проте найкраще проявлявся в роботах іншого біолога та філософа — Герберта Спенсера. Саме йому належить відомий афоризм «виживає сильніший». Близькі до нього погляди мали Френсіс Гальтон, Ернст Геккель і Фрідріх Ніцше. Спенсер стверджував, що «істота, недостатньо енергійна, щоб боротися за своє існування, має загинути» і це твердження знайшло відображення в жахливих практиках ХІХ-ХХ століть (монополізм, імперіалізм, комунізм, фашизм, нацизм).
Якщо отримувати всі блага й привілеї мають найбільш пристосовані, то милосердя й доброчинність щодо слабких і нужденних не має сенсу. Згідно з принципами соціального дарвінізму, втрачається необхідність захисту і турботи про людей з фізичними вадами, що відкриває ще одну «скриню Пандори» — євгеніку (політику селекції людини).
Найбільш явно ця ідея реалізовувалася в нацистській Німеччині. Євгеніка, сполучена із расовою теорією та імперіалізмом, породили гримучу суміш обґрунтування геноцидів та агресивної війни. Нацисти відкрито говорили про життєвий простір для німецької нації, розглядаючи останню не просто як політичну чи соціокультурну сутність, а, найперше, як біологічну. Щоб досягти своєї мети нацисти почали з «очищення» німецького народу від «расово і фізично неповноцінних людей» через масові евтаназії інвалідів та невиліковно хворих.
Чи залишилися тваринні підходи до соціуму в далекому минулому? Абсолютно ні. Вони трансформувалися в нові, більш приховані, але такі ж небезпечні форми. Прикриваючись правами людини, медичною необхідністю чи свободою вибору сьогодні відбувається той самий біологічний відбір в масштабах геноциду. Аборти (включно з селективними), евтаназія, примусова стерилізація та інші прояви ігнорування біоетики — ось сучасний відгомін дарвінізму.
Сам термін «соціальний дарвінізм» за замовчуванням містить негативну конотацію з потенційною критикою ототожнення людських спільнот із тваринними. Послідовники таких підходів, зазвичай, не використовують цей термін, хоча є і винятки (наприклад, американська Церква сатани, адепти якої відкрито називають себе соціальними дарвіністами).
Очевидно, що ця концепція прямо суперечить євангельському вченню і християнським традиціям. Сила, здоров’я чи соціальний статус не повинні бути причиною особливого ставлення до людини, бо кожного з нас любить Бог. Християни у всі часи захищали найслабших, допомагали хворим і піклувалися про немічних. Цю традицію варто продовжити і сьогодні. Кожна людина є значно ціннішою, ніж просто тварина. Саме тому, захищаючи нашу віру і цивілізацію, варто боротися проти варварського підходу до визначення цінності людей.