Олег Шеремета: формула успіху — світогляд, характер, професіоналізм

Олег Шеремета належить до поки ще рідкісного типу українців, чия особиста формула успіху містить три важливих інгредієнти: біблійний світогляд, характер, професіоналізм. Високий рівень якості цих трьох фундаментальних опцій важко списати на збіг обставин, везіння або хорошу генетику. Водночас вплив сім’ї в їхньому формуванні неможливо переоцінити. Про свободу, правду, віру, етику праці, освіту та про багато іншого – у цьому інтерв’ю.


Ви успішна людина: кандидат медичних наук, засновник і керівник приватної медичної клініки та інших бізнес-проектів, член асоціації християн-науковців. Ваш брат Роман – професор, один з кращих українських економістів за версією журналу «Forbes» в 2015 році. Ясно, що батьки дали вам обом прекрасну освіту. Вам подобалося вчитися? Яким чином вища освіта вплинула і впливає на Ваше життя?

Вітаю, всіх читачів! Якщо коротко про освіту, то тут велика заслуга батьків, які багато вкладали саме в навчання, і не тільки коштів, а й особистого часу, проведеного з нами. Мама практично «пожертвувала», якщо так можна сказати, своєю кар’єрою, щоб займатися нашим вихованням та освітою. І звичайно, це дало свій результат, оскільки ми з Романом всі заклади освіти закінчували з золотими медалями і червоними дипломами.

Мама практично «пожертвувала», якщо так можна сказати, своєю кар’єрою, щоб займатися нашим вихованням та освітою.

Відверто кажучи, у мене особисто великого задоволення від недоспаних ночей і наполегливого навчання не було. Мабуть, як і в усіх підлітків. І з дитинства ми були навчені не тільки до розумової, а й до фізичної роботи. Проте, сьогодні розумію, що все це не дарма. Звичайно, що про вплив освіти на моє життя, спосіб мислення, загальний розвиток і так далі можна говорити багато. Але для заохочення скажу американську статистику, проте це лише статистика (кореляційна залежність), що на кожний зайвий рік навчання у ВНЗ ви будете отримувати на 4000 доларів на рік більшу зарплату.

Освіта – це процес, який не закінчується. Я і сьогодні продовжую навчатися. Це мабуть найкраща звичка, яка виробилася. І це потрібно у будь-якій сфері професії і навіть просто життя. Через те, що все змінюється, нам постійно потрібно тренувати наш мозок, якщо ми хочемо бути в тренді, якщо ми хочемо зростати, якщо прагнемо розвиватися.

На пострадянському просторі вища освіта втратила цінність. У чому причина?

Це сумно, але констатуємо факт. Сама радянська система освіти, на мою думку, відіграє в цьому велику роль. Адже вона побудована на шаблонності, і не дає людині проявити свої здібності чи потенціал у повній мірі, не дає можливості виховувати неповторних індивідуумів, якими ми всі є, не враховує саме виключно індивідуальні сильні сторони кожної люди. Проте, це далеко не єдина причина. Також можна сказати, що велику частку в цьому відіграє корупція, яка пронизує все суспільство. І коли все можна купити: і освіту, а потім і робоче місце, і навіть кар’єру, то сама суть в освіті губить своє значення. Це призвело до знецінення знань і, як наслідок, до неякісної освіти. Якщо, наприклад, наполегливу і розумну молоду людину не взяли на робоче місце за її знання, а взяли за кумівство чи за хабар, то навіщо тоді вкладатися в знання? Так і знецінюється освіта. До речі, зараз у нас у два з половиною рази більше університетів на душу населення, ніж у Британії, система освіти в якій одна з найякісніших, але жоден з наших вузів не входить у топ-800 університетів світу.

Зараз у нас у два з половиною рази більше університетів на душу населення, ніж у Британії, система освіти в якій одна з найякісніших, але жоден з наших вузів не входить у топ-800 університетів світу.

Довідка: У 2007 році в Хроніці вищої освіти говорилося, що в світі налічувалося понад 150 000 000 студентів. Це показує вибухове зростання вступу до університетів. Тільки за сімнадцять років, з 1990 по 2007 рік, зарахування до університетів в Африці збільшилося на 217%; в Азії – на 203%, в Європі – на 74%, в Центральній і Південній Америці – на 144%, у той час, як у Північній Америці зросла лише на 22%. Загальносвітове збільшення склало 120%. У глобальному масштабі можна говорити ще про 150 600 000 студентів інших вищих навчальних закладах, крім університетів. Це приблизно на 53% більше, ніж в 2000 році. Відбулося зростання з 40% до понад 60% у Центральній і Східній Європі.

Олег та Роман Шеремети на молитовному сніданку в Києві.

Зустрічала американську статистику, згідно з якою великий відсоток студентів-християн після навчання у ВНЗ втрачають віру, оскільки в університетах панує гуманізм. Української статистики на цю тему не бачила, але не думаю, що ситуація кардинально відрізняється. Що з цим робити?

Питання надзвичайно серйозне для християн. І короткої чи легкої відповіді ми, мабуть, не знайдемо. Оскільки проблема має дуже глибокий корінь, який починається з виховання, стосунків у сім’ї, з питань, на які, можливо, не дала відповідь церква і так далі. Потрібен систематичний і обдуманий підхід до вирішення цієї проблеми. І він повинен бути заснований на доступному і простому для дитини чи підлітка донесенні інформації про складні світоглядні речі. Тобто, знову ж  правильне виховання і освіта.

Сьогодні ми з Романом у рамках проектів Руху Реформації (Олег очолює комітет Руху Реформації Івано-Франківської області – прим. ред.) багато часу присвячуємо волонтерській праці в університетах України. На лекціях Романа, окрім наукової і професійної інформації, ми завжди намагаємося надавати наукове обґрунтування важливості християнських цінностей, зокрема, на історичному прикладі Реформації XVI століття. Те, що цінності і світогляд є одними із фундаментальних факторів розвитку економіки в цілому чи особистого благополуччя – це вже давно відомий факт. Також багато зусиль присвячено імплементації наших університетів у світову наукову спільноту та в міжнародні стандарти ранжування університетів та науковців.

Цінності і світогляд є одними із фундаментальних факторів розвитку економіки в цілому чи особистого благополуччя.

У нас дефіцит якісних будівельників, сантехніків, вчителів, перукарів, лікарів, акторів, письменників, менеджерів тощо – часто звучить такий собі національний гімн дилетантству. Тому, знайти професіонала – це все одно, що знайти скарб або виграти в лотерею. Якої етики праці дотримуєтеся особисто Ви і Ваші співробітники?

Як підприємець і роботодавець, повністю з Вами погоджуюся. Це знову ж таки проблема знецінення знань і зокрема умінь, тобто практичних навиків. У нас дуже багато економістів і юристів, які працюють на базарах чи роблять ремонти, а реально навчених столярів, чи сантехніків, чи електриків все менше і менше. Потрібно нам вчитися етики праці у реформаторів XVI століття, на якій і піднімалася довгі роки економіка Європи. Відношення до праці – це відношення до нашого життя, нашої філософії, нашої віри, навіть до нашого ближнього.

Принципи, якими  керувалися реформатори: по-перше, будь яка праця є не просто працею, а покликанням перед самим Богом; по-друге, принцип любові і служіння ближньому: чинити ближньому так, як ти б хотів, щоб чинили тобі. Ці прості речі насправді дуже дієві в бізнесі та економіці.

Цими принципами керуються найбільш провідні на сьогоднішній день компанії. Головним принципом бізнесу сьогодні стає саме догодити клієнтові, надати йому максимально потрібний для нього продукт, а вже на другому місці стоїть фінансова рентабельність. Це ті принципи, якими  керувалися реформатори: по-перше, будь яка праця є не просто працею, а покликанням перед самим Богом; по-друге, принцип любові і служіння ближньому: чинити ближньому так, як ти б хотів, щоб чинили тобі. Ці прості речі насправді дуже дієві в бізнесі та економіці. Адже коли ти створюєш будь-який продукт чи послугу і дивишся на нього з точки зору простого покупця чи клієнта і ставиш себе на його місце, а ще робиш це з любов’ю і старанністю, то така справа завжди буде мати успіх. Досягати такого результату досить складно в наших умовах, оскільки нашим людям ще багато потрібно змінюватися ментально, щоб зрозуміти ці речі. Але це наш виклик і, думаю, ми впораємося з цим.

Щоб отримати професію лікаря потрібно років 10 вчитися. Де вчать керувати державою? Чому ми вибираємо дилетантів?

Будь-яка професія потребує не просто багатьох і багатьох зусиль та років навчання, а й покликання. Тобто свідомого вибору, власного усвідомлення і осмислення твого життєвого шляху, врахування саме твоїх природних, розумових, фізичних здібностей і так далі. Для того щоб так було, потрібна правильна система вищої освіти, яка була б гнучка і спроможна врахувати ці дані. Тому тут питання до освіти. Нам потрібно ще багато змін. Але коли вони прийдуть, то ми будемо отримувати висококваліфікованих професіоналів у всіх сферах суспільства, у тому числі і управлінців, які нам так потрібні сьогодні, щоб проводити ефективні реформи.

Олег з дружиною Іриною.

У країні високий рівень обману у всіх сферах життя: списати на іспиті, не заплатити працівнику, придумати або спотворити інформацію, обважити, зрадити в шлюбі – стало нормою. Церква вирішує проблему брехні, рятуючи окрему особистість, «ловить рибу». Ким і яким чином у суспільстві створюється атмосфера пошуку і прийняття правди?

Складно сказати однозначно. Я думаю що правду, або ж систему цінностей, нам сьогодні диктує безліч речей і в тому числі й ті, на які нам надзвичайно важко впливати: це і культура, музика, телебачення, засоби масової інформації, освіта, політика, оточення, і десь там є і церква. Щоб вплинути на систему цінностей цілої країни, то має бути сукупність багатьох факторів, багатьох викликів, можливо, і криз. Ми бачимо це навіть на прикладі України. Нашими рушіями до змін стала тотальна корупція, війна, економічна, політична кризи, несправедливість у суспільстві. Саме сукупність багатьох таких факторів змушує нас сьогодні шукати відповіді на багато запитань. Ці фактори є нашими стимулами. Запит у суспільстві, зокрема на цінності, сьогодні в нас є, от тільки питання, хто надасть сьогодні відповідь на цей запит? Це виклик для кожного з нас, для християн і для церкви загалом.

З якою метою організовуються молитовні сніданки з політичною елітою?

Молитовні сніданки – це сучасний метод євангелізації, популяризації Біблії серед політичних еліт країни, регіонів, міст і сіл. Нам сьогодні, як ніколи, потрібна сильна, моральна, християнська влада, яка б робила все для того, щоб підняти наше суспільство. Багато людей не усвідомлюють важливість і реальний вплив молитовних сніданків, іноді навіть критикуючи це. Аргументуючи, що це для когось просто піар, створення видимості, але як християни ми повинні розуміти, що Біблія – це живе і дієве Слово, яке торкається людських сердець і впливає на їхні майбутні рішення, які так чи інакше стосуються і нашого з вами сьогодення та майбутнього.

Чому в Україні так важко вести бізнес? Як це пов’язано зі світоглядом?

Тут, мабуть, більше питання до економічної і політичної ситуації в країні. Маємо економічну і робітничу кризу, недосконалу податкову систему. Проте, також дуже низький рівень довіри між населенням, що є одним із основних факторів розвитку економіки. А це дуже тісно пов’язано зі світоглядом, етикою праці, відношенням до людей. Де є довіра між людьми, там одразу пожвавлюються економічні процеси, активніше рухається підприємництво.

Довіра – це елемент культури, який виробляється тривалий час і потребує серйозних світоглядних основ. Такими основами може бути віра, спільна ідея, спільна боротьба.

Мій брат робив експеримент з Верноном Смітом чотири роки тому. Вони створили модель складного фінансового ринку з великою невизначеністю, з асиметричною інформацією тощо. Особа 1 давала ресурси особі 2, а та, у свою чергу, могла надати фінанси особі 3. Були стимули давати гроші, але був ризик, тому що учасники не знали, хто що робитиме з ресурсами. Й далі експериментатори потроху робили ринок прозорішим і більш передбачуваним. І чим більш прозорим ставав ринок, тим більше довіри було у гравців. Коли вони повністю підняли завісу, тоді  мали найвищий рівень довіри і найвищий коефіцієнт корисної дії такого ринку.

«Це аргумент, чому краще максимально відкривати всі транзакції. В Америці будь-хто може мати доступ до інформації, як державні кошти використовуються на ті чи інші речі: будь-який бюджет прозорий», – упевнений Роман.

Проте довіра – це елемент культури, який виробляється тривалий час і потребує серйозних світоглядних основ. Такими основами може бути віра, спільна ідея, спільна боротьба.

Довідка: За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології в 2017 р.  всім політикам і головним владним інститутам українці не довіряють. І тут рівень недовіри набагато вище, ніж довіри – і до опозиції, і до СБУ, і до українських банків. “Ще більший баланс довіри-недовіри (-47,5) у Президента України. Це, звичайно, не -80, як у Януковича, але теж неприємний показник”, – зазначив керівник КМІС В. І. Паніотто. Далі в списку – великий бізнес (баланс довіри-недовіри -52), уряд України (-58), суд (-65), російські ЗМІ (-71). “На останньому місці – довіра до Верховної Ради, якій довіряють лише 7% і не довіряють майже 80%”, – підсумував гендиректор КМІС.

Українці довіряють волонтерам, які допомагають переселенцям (65%), Збройним силам України (68%), волонтерам, які допомагають армії (67,4%), церкві (52,6%), громадським організаціям (43%), малому та середньому бізнесу (45,6%), переселенцям (34,8%).

Джерело: http://news.bigmir.net/ukraine/1129213-Ykrainci-menshe-vsego-doveryaut-Rade-opros

Читай: Р. Шеремета: “Захищати національного виробника від конкуренції – це дуже погана і шкідлива ідея” 

Згодна, що «віра, спільна ідея, спільна боротьба» формують світогляд. Додала б любов. Але ці правильні опції, наприклад, в руках росіян обернулися «скрепами» і військовою агресією, та й економіці не допомогли. Ви, як практикуючий лікар, можете призначити схему лікування (і дози) вищеназваними ліками? 

Якщо ми будемо говорити про справжню віру, зокрема християнську, про ту, яку нам заповідав Христос, то питання агресії навіть не може виникати. Мені складно сказати, як нам зробити так, щоб запалити чи передати цю віру у суспільство, це може зробити лише Бог, але нам, християнам, потрібно, як мінімум, подати власний позитивний приклад, який захоче наслідувати молоде покоління.

Якими позитивними національними рисами володіють українці? Чи можуть вони допомогти Україні вийти з цивілізаційної кризи, кризи економічної та політичної?

По-перше – це працьовитість. Українці звикли багато працювати, і це дуже добре. Проте, у нас бракує системного підходу до праці, тобто якісного і вмілого адміністрування. По-друге – вміння виживати. Це вже дякуючи нашому минулому. Проте українці – гартована нація. І вміння виходити із непростих ситуацій, пристосовуватися до складних обставин – це також позитивний досвід. Тому багато українців, які потрапляють у розвинені країни, дуже швидко і дуже часто стають успішними людьми. По-третє – гостинність. Українці завжди були гостинною нацією і з радістю та особливою щирістю приймають гостей. Четверте – це відкритість і душевність. Українці ніколи не були поверхневими в стосунках чи спілкуванні. Я думаю, що можна іще багато знайти позитивних рис українців, проте і негативних, з якими мусимо щось робити, теж відбавляй.

Олег та Роман Шеремети на урочистому форумі «Реформація: уроки історії та завдання на майбутнє», серед науковців, які зробили вагомий вклад у відзначення Року Реформації в Україні.

Отже, негативні риси менталітету українців – це …

Про негативні риси багато говорити не дуже хочеться. Але багато з них сформовані долею обставин, точніше сказати, історично обумовлені. Зокрема зараз практично все суспільство озлоблене, ожорсточене на всіх і вся. Усі винні в моїх бідах, всі мені щось винні, починаючи від мого сусіда, начальника на роботі, мера міста і закінчуючи президентом. Я це називаю рабським менталітетом, коли людина не хоче ні краплі відповідальності брати на себе. Але такому стану є пояснення, адже до цього нас призвів комунізм і радянщина. Усі думають, що за них має хтось подбати, держава має все зробити. Хатокрайність – це коли «моя хата з краю – нічого не знаю» також є проявом рабського менталітету. Люди не хочуть включатися в життя своєї вулиці, свого району, міста чи держави, бо про це має хтось інший подбати. Я думаю, що ми, українці, подібні до ізраїльського народу в часи Мойсея: з Єгипту вже вийшли, але в обітовану землю ще не ввійшли і не знаємо як туди дійти. Так і мандруємо пустелями. Можна багато говорити про негатив, але хочеться той негатив залишити в минулому – там в Єгипті, і не повертатися туди.

Усі винні в моїх бідах, всі мені щось винні, починаючи від мого сусіда, начальника на роботі, мера міста і закінчуючи президентом. Я це називаю рабським менталітетом, коли людина не хоче ні краплі відповідальності брати на себе. Але такому стану є пояснення, адже до цього нас призвів комунізм і радянщина. Усі думають, що за них має хтось подбати, держава має все зробити.

Що для українців є цінністю ?

Я думаю, що головною цінністю для українців протягом останніх століть є свобода. Свобода на власний вибір, незалежність, прагнення до самостійності. Це так склалося історично і геополітично. Проте, свобода – це лише можливість для перспективи, а тепер її потрібно наповнювати цінностями, які допоможуть відкрити її потенціал. Тому, що істина свобода – це лише спосіб нашого мислення, вона в нашій голові.

Як навчитися мислити категоріями свободи в економіці, політиці, освіті, науці, мистецтві? Як це виглядає на практиці?

Свобода – це незалежність.  Нам потрібно, щоб незалежність прийшла на всіх рівнях і всіх сферах суспільства. Це називається тотальна децентралізація до найнижчого рівня. Децентралізація також має пройти в наших головах. Коли ми самі будемо відповідальні за наші повсякденні рішення, за наше сьогодення та за майбутнє. Щоб навчитися цьому, це потрібно побачити, відчути, зрозуміти. Добрим прикладом може стати обмін досвідом з розвинутими країнами.

Децентралізація також має пройти в наших головах. Коли ми самі будемо відповідальні за наші повсякденні рішення, за наше сьогодення та за майбутнє.

Наприклад, викладач в університеті США не керується міністерськими, кафедральними чи іншими методичними рекомендаціями, не звітує завкафедрі, а сам вирішує, як вчити своїх студентів, сам розробляє свої предмети так, як він це бачить, розуміє. І в кінці року отримує за це оцінку від студентів, і це впливає на його кар’єру, становище в університеті, тобто тільки він сам зацікавлений у якісних і доступних для студентів уроках. Студент, у свою чергу, теж не регламентований і не обмежений у виборі предметів, викладачів, курсів і, таким чином, сам формує свій кейс знань і практичних навиків. Тому при такому підході з університету практично не будуть виходити студенти із однаковими знаннями, а у кожного буде своя «фішка», свій уклон в ту чи іншу галузь, своя неповторна спеціалізація, якщо так можна сказати. На рівні університету це теж працює. Кожен університет будує свої власні правила і по них працює і не регламентується міністерством. Але враховуючи ринкову економіку кожен університет буде боротися за рейтинг і за студентів і тому буде постійно покращувати і створювати найкращі умови для своїх студентів. Це один із прикладів, як може працювати свобода на різних рівнях. Свобода – це також і відповідальність, адже коли ти ні від кого не залежиш це означає, що ти залежиш сам від себе, тому відповідальність за твоє майбутнє тільки належить тобі. Якщо ми приймемо істинну свободу, то і приймемо відповідальність. Це потрібно розуміти також.

За статистикою, майже для всіх українців цінністю також є сім’я. При цьому зберігати шлюби люди не вміють. Чому?

Християнські сімейні цінності – це реальна запорука щасливої сім’ї. Чому так багато розлучень? Тому що, хоч і живемо в більшості в християнському суспільстві, та сім’ї не будуються на християнських основах. Потрібно ретельніше підходити до шлюбів, проводити дошлюбні консультації та кризові сімейні консультації, наприклад, при РАЦСах. Власне, усім цим вже займається церква, але важливо, щоб люди знали, куди звертатися за порадою. А найголовніше – людям потрібна міцна і жива віра в Бога, саме вона допомагає нам у складних ситуаціях приймати правильні рішення.

Попри насичений робочий графік Олег навіть знаходить час на творчість.

Плодом культурного марксизму стала сексуальна революція, яка, у свою чергу, еволюціонувала в гендерну ідеологію. Лівацькі ЗМІ подають її як аналог свободи. Усі противники гендерної ідеології оголошуються дрімучими варварами. У першу чергу, таке клеймо стоїть на християнах, які понад 2000 років проповідують ідеї свободи. Невже свобода бореться сама з собою? У чому підступ?

На мою думку, важливу роль у цьому відіграли традиційність і поверхневість християнства. Якщо б ми наповнили наше християнство більше суттю, ніж обрядом, то ми б побачили суттєву різницю не тільки в теперішньому, а й у майбутньому поколінні. Вік технологій і інформації відволікає нас від вічних істин, капіталізм заганяє в погоню за мріями, і все менше часу залишається для живих стосунків з Богом, які мають бути основою вірування. Таким чином, ми маємо покоління, яке розчароване у вірі батьків, які втратили ці стосунки і стали формальними християнами, які лише виконують обряд, а не живуть сутністю своєї віри. І це, відповідно, підірвало довічні істини, які з кожним поколінням стають все більше відносними.

Уже існує багато прецедентів, які показали істинну суть прогендерної ідеології, також доводячи, що це не демократичний, а диктаторський інструмент, який посягає на право і свободу.

Гендерна ідеологія – це інструмент боротьби із християнськими істинами. Гендеристи посилаються на середньовіччя, хрестові походи, спалювання єретиків. Але ж і сама Церква це засуджує, це був темний період історії церкви, це була втрата живих стосунків Церкви з Богом. Але історія протестантської Реформації навпаки показує, що саме християнство стало основою для всіх сучасних закладин свободи та демократії. Сьогодні багато «борців за свободу» не аналізують досвід історії і не усвідомлюють, що гендерна політика – це інструмент маніпуляції, і більше того – це механізм знищення християнських цінностей і основ. Уже існує багато прецедентів, які показали істинну суть прогендерної ідеології, також доводячи, що це не демократичний, а диктаторський інструмент, який посягає на право і свободу віросповідання, прикриваючись толерантністю і нетерпимістю до різного роду несправедливості. Навіть саджаючи в тюрми не згідних з цією ідеологією людей.

Дивись відео: Що таке культурний марксизм

Культурний марксизм не мав би шансу прижитися в нашій країні, якби сталася глибинна декомунізація, яка передбачає покаяння в гріхах комунізму. Українці сильно постраждали від радянської влади, тому відокремлюють себе від комуністичної ідеології, не рахуючи себе її адептами. Тоді як реальність говорить про 30% усвідомлених симпатиків Радянського Союзу в постмайданівскій Україні. Але носіїв лівих ідей в українському суспільстві, найімовірніше, набагато більше. Як вирішити це моральне рівняння?

Тут ситуація досить подібна, що і з вірою. Маємо конфлікт поколінь і світоглядів. Тому що декомунізація сьогодні пройшла багато де, але, нажаль, не в головах людей. І як це не сумно визнавати, але радянське покоління не позбавилося радянського мислення. Цей вплив помітний у всіх сферах життя, це наш менталітет, та й тотальна корупція – це плід радянщини. Натомість молоде покоління, «просвітлене» західними ЗМІ та соцмережами, розчароване у всьому минулому і швидко ловить вітер лівацьких ідей. Як знайти рівновагу чи як знайти «золоту середину»? Питання насправді складне. Нам потрібно терміново виробляти зрозумілу і чітку національну ідею і формувати її реалізацію в усіх сферах і на всіх рівнях. Давати альтернативу, але найголовніше – показати і довести її дієвість. Як це зробити? Це вже питання для вивчення і наукового аналізу.

Читай: Науковий скандал року: вчені писали фейкові дослідження, аби викрити псевдонауку

Для вироблення національної ідеї потрібен публічний дискурс. І якщо у суспільстві пошук ідеї ведеться, то в церквах, якщо я не помиляюся, немає такої теми для проповіді. А значить і немає місіонерів, які б служили в громадській сфері і могли б суспільству допомогти сформулювати ідею і її реалізувати?

Можливо питання в тому, що церква ще також не виробила єдиної позиції щодо цього питання. Щоб дати альтернативу, потрібно її мати. Думаю, що просто потрібен час для того, щоб християни сформували і в один голос дали свою національну ідею, засновану на християнських цінностях. Також погоджуюся, що потрібен дискурс, але чи готові ми почати говорити відверто, чи готові визнавати свої помилки і чи готові змінюватися? Це вже питання до всіх нас.

Які книги Ви читаєте?

Багато часу приділяю самонавчанню. Останнім часом читаю багато книг і прохожу онлайн курси і тренінги з бізнесу, підприємництва, фінансової грамотності. Мені це потрібно для роботи. Стараємося сім’єю кожного дня читати Біблію, це невід’ємна частина життя. Також дуже люблю читати художню літературу, але це коли є на те час і місце, наприклад, пляж і тиша. Мій улюблений письменник в цьому плані – Френк Перетті, і жанр християнської наукової фантастики. Нещодавно перечитав художні твори Олександра Турчинова і був приємно здивований, відкрив для себе його як автора саме такого жанру.

Щоб дати альтернативу, потрібно її мати. Думаю, що просто потрібен час для того, щоб християни сформували і в один голос дали свою національну ідею, засновану на християнських цінностях. Також погоджуюся, що потрібен дискурс, але чи готові ми почати говорити відверто, чи готові визнавати свої помилки і чи готові змінюватися? Це вже питання до всіх нас.

Про що мрієте?

Останні роки я прикладаю багато зусиль для того, щоб послужити нашому українському суспільству. Роздумую над своїм життям і розумію, що воно дуже швидко проходить. І для мене питання – чи зможу я залишити дійсно хороший слід і чи зможу вплинути хоч на якісь позитивні зрушення для людей, чи зможу показати своїм життям живу, а не формальну віру, чи зможу донести її до близьких людей і наступних поколінь? Для мене це виклик і мрія.

 

ІРИНА РОЖКО

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In

Отримуйте найсвіжіші матеріали на імейл!

* indicates required