У західній культурі існує величезна кількість шедеврів музики, живопису, скульптури, які відповідають на питання: «Де Бог?». Пропонуємо Вашій увазі 5 відомих музичних композицій.
До IV століття в Західній Церкві затвердилася традиція читати Страсне Євангеліє в тиждень, що передує Великодню. З XIV століття ролі розподілялися між кількома священиками і дияконами. До речі, в той же час набули поширення позацерковні інсценування «Страстей», виконувані прихожанами і народними музиками.
«Страсті за Матвієм» читаються у вербну неділю на честь урочистого в’їзду Ісуса в Єрусалим. В середу згадується помазання Ісуса миром, яке підготувало Його до поховання, і рішення Іуди зрадити Христа. У цей день виконуються «Страсті за Лукою». У IX столітті у Великий Четвер виконувалися «Страсті за Марком», щоб пам’ятати Таємну вечерю, молитву Христа в Гетсиманському саду і зраду Іуди. «Страсті за Іоанном» виконувалися в Страсну П’ятницю, згадуючи суд, хресні страждання і поховання Христа.
Лютеранське богослужіння цю традицію зберегло і розвинуло, доповнивши його музичним елементом: євангельський текст почав розспівуватися. Богослужіння Великої П’ятниці отримало назву «Страсті». Багато композиторів писали «Страсті», але тільки один з них був удостоєний звання «Співака Страстей Господніх».
Саме так в 1750 році було написано в некролозі німецького композитора, протестанта Й.С. Баха. На його думку, музика «повинна була служити славі Божій і дозволеній насолоді для душі». Його «Страсті за Матвієм» (1727 р.) і «Страсті за Іоанном» (1723 р.) – визнані світові шедеври. Для неканонічних фрагментів «Страстей за Матвієм» використовувався поетичний текст німецького поета, лібретиста Пікандера, який протягом 20 років писав лібрето для Баха. «Страсті за Лукою» невідомого автора доопрацьовані Бахом і виконані в 1730 році, «Страсті за Марком» вперше виконані в Страсний Четвер 1731 року. Їхня партитура була загублена, але в XX столітті відновлена.
«Страсті за Матвієм» найскладніші за структурою. Їхнє виконання триває більше ніж 3 години. Страсті діляться на дві частини: перша частина – до взяття Ісуса в Гетсиманському саду, друга частина – судилище у Анни, Каяфи і подальші події. «Страсті за Матвієм» в постановці Баха передають текст розділів 26 і 27 Євангелія від Матвія у німецькому перекладі М. Лютера у вигляді речитативу. Арії, хори і хорали (хорал – голос Церкви, об’єктивний погляд) представляють поетичне переосмислення подій, викладених в біблійному тексті, і дають уявлення про почуття головних героїв у вигляді ліричних монологів. У них звучить величезна любов композитора до Ісуса, його співчуття і співпереживання покинутому Христу, який страждає.
Виконувалися в Страсну П’ятницю в Церкві Св. Томи і в Церкві Св. Миколи в Лейпцигу. Після смерті Й.С. Баха «Срасті» були забуті на довгий час. І тільки стараннями Ф. Мендельсона у 1829 році вони знову зазвучали на концерті в Берліні.
«Про скорботу! Мучиться, бентежиться серце – який Він принижений, який блідий лик Його! (Хорал) Але в чому причина таких мук? Суддя (неправедний) тягне Його на суд, де безрадісно все, де не знайти підтримки. (Хорал) Ах! Розпинають Господа гріхи мої! Він терпить пекельні страждання, розплачуючись за чуже зло. (Хорал) Я, Ісусе, я винен в тому, що переносиш Ти. Ах! Якби любов моя могла, о мій Спаситель, скорботи і муки Твої з Тобою розділити, їх полегшити Тобі – з якою радістю з Тобою був би я!»
Текст цієї середньовічної католицької секвенції приписують авторству Папи Інокентія III або ченця-францисканця Якопоне да Тоді. Вірші і розспів вперше зустрічаються в джерелах XIII століття. З 1727 року «Stabat Mater dolorosa» почала звучати у Велику п’ятницю на Страсному тижні, коли офіційно було дозволено всім, а не тільки францисканцям, влаштовувати Via Dolorosa, Хресну Ходу. Деякі уривки використовувалися і в інші свята. Вже з XVIII і аж до XX століття текст «Stabat Mater» стали використовувати найбільші композитори свого часу. В даний час відомо більше 200 композицій на основі секвенції. Серед відомих авторів: Антоніо Вівальді (1770 р.), Джованні Перголезі (1736 р.), Франц Гайдн (1767 р.), Франц Шуберт (1815 р.), Джузеппе Верді (1898 р.), Кшиштоф Пендерецький (1962 р.), Арво Пярт (1985 р.), Г. Гаврилець (2002 р.) тощо.
«За гріхи свого роду бачить Ісуса в тортурах, Якого побивають батогами. Вона бачить милого Сина, що помирає у відчаї, коли Він віддає духа. Що ж, Мати, джерело любові, і мені відчути силу скорботи дай, і я буду плакати з тобою. Зроби, щоб моє серце розпалилось в любові до Христа Бога, щоб я став кращим».
Виконує хор Tenebrae, диригент Найджел Шорт. Лондон, 2018 р.
У 30-ті рр. XVII ст. у Сікстинській капелі вперше прозвучав мотет італійського композитора і священика Грегоріо Аллегрі на текст покаянного 51-го псалма Давида «Miserere mei, Deus, secundum magnam misericordiam tuam» («Помилуй мене, Боже») для використання під час ранкових молитов Великого Четверга, Страсної П’ятниці та Великої Суботи. Його «Мізерере меі» – остання з дванадцяти постановок, створених виключно для виконання в Сікстинській капелі. Довгий час ноти зберігалися в таємниці, оскільки твір було заборонено використовувати за межами церкви. У 1831 році відомі композитори і піаністи Фелікс Мендельсон і Франц Ліст зробили транскрипцію на основі наявних джерел XVIII і XIX століть. Вони зробили цей твір одним з найпопулярніших акапельних хорових творів, що виконуються в наш час.
«Багаторазово омий мене від беззаконня мого і від гріха мого очисти мене». Пс. 51
У літургії католицької церкви назву Agnus Dei носить молитва, яка з кінця VI століття за наказом Папи Григорія Великого читається під час Служби Божої перед самим причастям і полягає в триразовому повторенні слів «Agnus Dei, qui tollis peccata mundis, miserere nobis»:
«Агнець Божий, агнець Божий, прийняв на себе гріхи світу. Помилуй, помилуй нас!»
Agnus Dei входить і в заупокійну месу – реквієм. Зазвичай цей спів носить лірично-скорботний характер, змінюються і слова: «Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу, даруй їм спокій». Agnus Dei виконує хор, як в «Реквіємі» Моцарта або хор разом з солістами в «Урочистій Месі» Бетховена або один соло голос, як в арії альта в «Месі h-moll» Й.С. Баха.
З моменту запису в 1938 році «Агнець Божий» Семюела Барбера увійшов в 20-ку кращих творів тисячоліття і часто звучить у всьому світі: під час оголошення про смерть Франкліна Д. Рузвельта; на похоронах Альберта Ейнштейна; в пам’ять про жертви терактів 11 вересня тощо. У 2006 році записане виконання цього твору Лондонським симфонічним оркестром було найбільш продаваним класичним твором на iTunes.
«Lacrimosa» – частина секвенції про Страшний Суд (авторства францисканського ченця Фоми Челанського (XIII в.)) в реквіємі, католицькій заупокійній месі.
«Плачевний той день, коли повстане з пороху для суду грішна людина, так пощади його, Боже! Милосердний Господи Ісусе, даруй йому спокій. Амінь».
З XVIII століття реквієм користувався попитом найбільше серед традиційних жанрів духовної музики, величезна кількість композиторів зверталися до нього. Хоча ні Й.С. Бах, ні Г.Ф. Гендель, ні Й. Гайдн, ні Л. Ван Бетховен реквієми не писали. У цей період реквієми складали вже не для церкви, нерідко на замовлення, як наприклад, «Реквієм» В.А. Моцарта.
Автором першого композиторського реквієму (бл. 1450 р.) вважається Іоанн Окегем. Протестантську заупокійну месу в XVII столітті (бл. 1636 р.) написав Генріх Шютц.
Крім «Реквієму» Моцарта відомі «Реквієм» Дж. Верді, «Німецький реквієм» І. Брамса, «Маленький реквієм» А. Сальєрі, «Реквієм» Ф. Ліста тощо.
Отже, де ж Бог, коли стільки людей страждають від хвороб, бідності і зла? Бог страждає на Хресті. Бог помирає на Хресті. Він похований. Бог воскрес!
Лк. 24:5,6 «Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес!»
Ірина Рожко