В 1920-і Мексику накрила хвиля боротьби з католицькою церквою, ініційована лівим урядом. Щоб знищити вплив католицизму, були запроваджені антиклерикальні закони, які започаткували десятирічний релігійний конфлікт, що призвів до загибелі десятків тисяч мексиканців. В 1917 році соціалісти ухвалили нову Конституцію, яка містила радикальні обмеження для вірян і священників.
В 1920 році до влади приходить Альваро Обрегон, який посилив антиклерикальну політику. За його президентства уряд очолив Плутарко Еліяс Каллес, радикальний атеїст, який вийшов за межі простого антиклерикалізму і брав участь у світських антирелігійних кампаніях з метою викорінення того, що соціалісти називали «забобонами» та «фанатизмом».
Офіційна позиція влади базувалася на уявленні, що католицька церква в Мексиці є політичним рухом, і її потрібно ліквідувати, щоб соціалістичний уряд продовжив своє існування, а народ став «вільним від релігійного гіпнотизму, який дурить народ». Соціалісти справді вірили, ніби один рік без таїнств змусить людей забути віру.
Уряд наказав закрити всі недільні школи і засновані християнами навчальні заклади; заборонялася будь-яка місіонерська діяльність і висловлювання духовних осіб щодо політичних питань. Відколи Конституція набрала чинність всі церковні землі і майно були націоналізовані, а всі монастирі закриті. Священники, які не мали мексиканського громадянства, були депортовані, а ті, хто залишився нерідко ставали жертвами нападів ліворадикалів, невипадково названих «мексиканськими якобінцями».
Тиск антиклерикалів щороку посилювався, а тому в другій половині 1920-х починає формуватися рух опору соціалістичному уряду. Лозунгом повстанців було «Христос — цар», що звучало як «Крісто Рей», а тому урядовці назвали їх Крістерос. Католики були не проти такої назви, а тому й самі використовували її. Перші виступи невдоволених вірян охопили південно-західні землі, а в наступні роки повстання поширилося майже на всю Мексику.
23 лютого 1927 року Крістерос вперше розгромив федеральні війська у Сан-Франциско-дель-Рінкон, а потім здобули перемогу в Сан-Хуліані. Після катастрофи з потягом і загибеллю півсотні цивільних, Крістерос на певний час втрачають підтримку місцевих жителів, але відновлюють довіру у серпні після низки чергових перемог і поширення повстання на північ.
Причина перемог крилася в їхній децентралізації та залученні місцевого населення, яке допомагало в постачанні (контрабанді) зброї, боєприпасів і продовольства. До лав Крістерос долучалися і жінки. Вони виконували медичні й домоміжні функції та були названі «Прекрасною гвардією» (понад 10000 учасниць).
В квітні 1929 року Крістерос контролювали майже всю Мексику. До остаточного врегулювання конфлікту були залучені дипломатичні місії з США та Ватикану, проте ще в 1930-х уряд неодноразово порушував умови перемир’я (наприклад, страта понад 5000 повстанців). Потенційна небезпека для християн залишалася гострим питанням аж до 1940 року, коли до влади прийшов практикуючий католик Мануель Авіла Камаччо.
