Сьогодні виповнюється 100 років від дня народження Миколи Руденка — письменника, правозахисника, громадського діяча-аникомуніста, засновника Української Гельсінської спілки.
Микола Руденко був уродженцем Донбасу, походив зі звичайної селянської родини. Ще в дитинстві почав писати вірші, але популярність до нього прийшла значно пізніше. В 1939 році вступив на філологічний факультет Київського університету, але закінчити навчання не судилося, бо від початку війни був призваний до війська. Микола Руденко одержав важкі поранення у боях під Ленінградом, внаслідок чого до кінця життя мав групу інвалідності.
Після демобілізації у 1947-му почав працювати в редакції та був прийнятий до Спілки письменників України. Його опір системі розпочався паралельно із здобуттям першої впізнаваності. В 1949 році Руденко відмовився свідчити в політизованому процесі проти письменників-юдеїв (хоча це ніяк не вплинуло на покращення їх долі).
Розвінчання культу Сталіна справило величезне враження на письменника, як і на мільйони людей у Радянському Союзі. Десятиліттями вони вірили у «великого вождя народів», але озвучені на ХХ з’їзді факти, похитнули віру багатьох . Серед них був і Микола Руденко, якого охопив сумнів не лише у вірності політики Сталіна, але й партії загалом, бо не на одній людині трималася система.
Він самостійно досліджував «Капітал» Карла Маркса і дійшов висновку, що помилковою є не лише політика радянської влади, але й комуністична ідея як така. За дисидентство і критику марксизму був виключений з КПРС, а пізніше і зі спідки письменників України. В часи брєжнєвського «застою» розгортається велика кампанія проти дисидентів включно із Миколою Руденком.Вперше його заарештовано у 1975-му, проте з нагоди річниці перемоги у війні ветерана, було амністовано.
Коли Радянський Союз доєднався до підписання Заключного акту Наради у справах безпеки й співпраці в Європі, група українських правозахисників об’єдналися з метою домогтися від влади виконання підписаних умов. Так у 1976 році була заснована Українська гельсінська група, яку очолив Микола Руденко. Аналогічні групи були утворені і в інших радянських республіках.
5 лютого 1977 року прокуратура Донецької області порушила кримінальну справу проти Миколи Руденка за статтею 187,1 КК УРСР (поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад). З наступного року його твори були вилучені з усіх крамниць та бібліотек. Звинувачений в антирадянській діяльності та пропаганді, він отримав 7 років таборів і ще 5 років заслання. Вирок Руденку намагалися оскаржити його друзі-правозахисники та дружина Раїса, яка також була репресована та відправлена до одного з таборів на 5 років.
Під тиском громадськості Миколу та Раїсу Руденків було звільнено 1987 року, але відновити спосіб життя до ув’язнення було не можливо. Їх київську квартиру держава конфіскувала відразу після арешту Раїси, а тому подружжя виїхало за кордон. Деякий час вони жили в Німеччині, а пізніше емігрували до США, де Микола Руденко працював на радіо «Свобода» і «Голос Америки». В СРСР їх позбавили громадянства.
У 1990-му Руденки повернулися на Батьківщину. Після здобуття Україною незалежності Микола Руденко був нагороджений Державною премією імені Т. Г. Шевченка та орденом «За заслуги» III ступеня.
