10 років тому в Україні відбувся перший тур президентських виборів, які вже за традицією стали доленосними. Тоді в президентських перегонах змагалися 18 кандидатів, двоє з яких (Юлія Тимошенко та Віктор Янукович) вийшли в другий тур, а в підсумку перемогу здобув останній.
Хоча частина населення в жодному із кандидатів не бачила майбутнього очільника України, проте все ж варто бути чесними: значною мірою це було повторення виборів 2004 року, але із зовсім невтішним фіналом. Голосування стало знаковим ще й через черговий поділ України не просто за рівнем підтримки кандидатів, а, найперше, за цінностями.
Знову гостро постали питання національної свідомості, історичної пам’яті, мови, зовнішньополітичного вектору тощо. На жаль, у 2010 році прорадянсько-проросійський наратив отримав перевагу (що також пов’язано із розчаруванням нереалізованих обіцянок постмайданної влади після 2004 року).
Та знаковим це голосування стало ще й через черговий поділ України не просто за рівнем підтримки кандидатів, а, найперше, за цінностями. Знову почалося обговорення векторів для країни, оцінки нашої історії, мови та вкотре актуальною стала цінність незалежності, загроз для якої ставало все більше.
Ці вибори підтвердили невтішну тенденцію до реваншу проросійських сил, а наступні чотири роки лише підтвердили це. Справді, з 2010 року в Україні проводяться послідовний відхід від здебільшого проукраїнської політики попереднього президента в бік зближення зі східним сусідом.
Важливими кроками тодішньої влади були зміни в гуманітарній політиці держави: особливе акцентування на радянських святах, ухвалення закону про регіональні мови і систематичне таврування українського національного руху як “фашистського”. Стали відчутними і зміни в релігійному житті: надання з боку влади переваги УПЦ МП та ігнорування традиційної для України різноманітності конфесій.
Майже весь період президентства Віктора Януковича супроводжувався більшими чи меншими акціями протесту: “Податковий Майдан” 2011 року, масові протестні мітинги проти ухвалення мовного закону в 2012-му, велелюдні акції “Україна, вставай!”, антиміліцейські протести після врадіївського скандалу та, врешті-решт, Революція Гідності.
Все це ще раз нагадує про важливість нашого вибору і відповідальність, яка за ним слідує. Попри різноманітну критику українського виборчого процесу, саме люди ухвалюють остаточне рішення і від їх усвідомленості й мудрості залежить майбутнє нашої держави та майбутнє християн у ній.