Ліволіберальні західні ЗМІ безперестанку протягом 4-х останніх років називають Трампа найбільшою загрозою демократії.
Комічно, коли цю мантру повторюють журналісти з країн Третього світу. ТСН демонізує, а Торонто іронізує над лідером наймогутнішої держави.
А власне, чим образив журналістську богему пан Трамп? – Брехнею, Карл, брехнею! Трампа призначили найбільшим брехуном, уособленням постправди. Між іншим, повії Голлівуду теж шоковані аморальністю Трампа.
Трамп накликав на себе гнів релятивістів – інтелектуалів, що ще зі студентської аудиторії потрапили в полон постмодерністського та лівого дискурсу. Відповідно до якого не існує абсолютної правди. Не існує фактів, тільки інтерпретації.
І раптом після обрання Трампа, який осідлав ненависний для них консервативний дискурс, їх огортає ревність за правдою і ненависть до патологічного брехуна, який її спотворює. Канадський журналіст Деніел Дейл навіть перебрався до США на запрошення американського каналу CNN після того, як він прославився підрахунком брехні Трампа. Він став совістю президента. Згідно з його даними Трамп за свою каденцію промовив 9000 неправдивих тверджень. А видання Washington Post нарахувало 18 000. Тобто в середньому Трамп бреше 15 разів на день. Пильні американські соціологи навіть дослідили наскільки часто бреше звичайний американець. Як з’ясувалося – в середньому 2 рази на день. І от у такої чесної нації лідер – безсоромний брехун. Демократи і їх медіаприслуга використовують це як головний козир у боротьбі проти опонента.
Трамп бреше 15 разів на день. Пильні американські соціологи навіть дослідили на скільки часто бреше звичайний американець. Як з’ясувалося – в середньому 2 рази на день. І от у такої чесної нації лідер – безсоромний брехун. Демократи і їх медіаприслуга використовують це як головний козир у боротьбі проти опонента.
Зрозуміло, що правда не є цінністю в цій брудній політичній боротьбі. Лише засобом для досягнення політичної влади та просування лівої ідейної повістки.
Чому ніхто не веде статистику брехні ліволіберальних лідерів думки, які пророкували Армагеддон після обрання Трампа? Де вибачення від Пола Кругмана, лауреата Нобелівської премії з економіки, за несправджені прогнози краху американської економіки за президентства Трампа?
Чому ніхто не веде статистику брехні ліволіберальних лідерів думки, які пророкували Армагеддон після обрання Трампа? Де вибачення від Пола Кругмана, лауреата Нобелівської премії з економіки, за несправджені прогнози краху американської економіки за президентства Трампа?
Натомість всупереч цим прогнозам економіка США переживає розквіт. Колапсу не сталося через скорочення податків для середнього класу та видатків на соціальні програми. Навпаки, середній дохід американця з доходом, нижче середнього, зріс. Всупереч поширеному міфу про соціальну нерівність, яку нібито породжує «трампономіка», рівень життя бідних, яких найбільше серед чорношкірих та латиноамериканців, значно покращився. Тобто електорат демократичної партії почав жити набагато краще за президентства Трампа. Але для журналістів, експертного середовища та Black Lives Matter ці факти не мають жодного значення. Успіхи Трампа можна легко списати на спадок від попередника Барака Обами.
Медійники, яких так ранить брехня Трампа, чомусь не тиснуть на комітет престижної Пулітцерівської премії в журналістиці, щоб той відкликав нагороду, надану у 1932 році репортеру “The New York Times” Волтеру Дюранті, через його цинічне заперечення Голодомору та вибілювання Сталіна. Це ж мало стати справою честі для всієї журналістської спільноти.
Медійники, яких так ранить брехня Трампа, чомусь не тиснуть на комітет престижної Пулітцерівської премії в журналістиці, щоб той відкликав нагороду, надану у 1932 році репортеру “The New York Times” Волтеру Дюранті, через його цинічне заперечення Голодомору та вибілювання Сталіна. Це ж мало стати справою честі для всієї журналістської спільноти.
Але ні, сьогодні, як і у першій половині ХХ століття західні інтелектуали смакують соціалізм. У них залежність від нього. Раймонд Арон, французький мислитель, назвав соціалізм опіумом для інтелектуалів. Заради нього вони ладні знехтувати професійною етикою та фактами. Цей наркотик має різні варіації. Якщо брехун Дюранті знаходився під впливом марксизму, то його сучасні колеги синтезують сполуки неомарксизму, соціал-лібералізму, постмодернізму, фемінізму, гендерної теорії. Вони загортають власну ідеологічну ангажованість в привабливий пакунок наукової об’єктивності та журналістських стандартів. Це війна проти консервативної західної культури. І інтерпретація того, що вважати правдою, відповідно до ідеологічно обумовленої системи цінностей, є головною її зброєю. Факти тільки для ворогів, а право на інтерпретації лишають за собою. Вони знаходяться над дискурсом, формують його і тому їх сильно напружила поява ворога, який грає за їхніми правилами. Трамп використовує постмодерністські риторичні прийоми, чим просто вибішує ліву богему. Він вкрав їхню мову. Тому вони змушені всупереч собі волати про аморальну брехню, аби тільки розправитися з ексцентричним президентом.
Трамп використовує постмодерністські риторичні прийоми, чим просто вибішує ліву богему. Він вкрав їхню мову. Тому вони змушені всупереч собі волати про аморальну брехню, аби тільки розправитися з ексцентричним президентом.
Чи виправдую брехню Трампа? – Ні, тільки показую лицемірність тих, хто його в цьому викриває.
Так, хвалькуватий американський лідер страждає на нарцисизм. Схильний до перебільшення, спотворення фактів та неправди.
Але в брехні є градація. Вона, як будь-який злочин, має різну тяжкість. Якщо покласти на шальки терезів з одного боку – всю брехню Трампа, яка здебільшого стосувалася неточності в цифрах, спогадах, непідтверджених фактами звинувачень. А з іншого боку – брехню лівих журналістів, яка полягає в запереченні біологічно обумовленої жіночої і чоловічої статі, у протегуванні девіантної сексуальної поведінки, неприродних гомосексуальних шлюбів, дитячої евтаназії та абортів. То я віддам перевагу брехні Трампа.
В брехні є градація. Вона, як будь-який злочин, має різну тяжкість. Якщо покласти на шальки терезів з одного боку – всю брехню Трампа, а з іншого боку – брехню лівих журналістів.То я віддам перевагу брехні Трампа.
Трамп створює токсичну атмосферу, маніпулює, пересмикує та приховує факти, але вони принаймні прив’язані до реальності. Ліві ж продукують факти зі своєї хворої фантазії, абсолютно не погоджуючи їх з реальністю. І це має набагато жахливіші наслідки. Це підриває антропологічні, моральні, традиційні, сімейні основи суспільства. Війна з природою, істиною та об’єктивною реальністю приречена. Ліві скільки завгодно можуть гратися в свої словесні ігри, вигадуючи гендери, та все одно чоловік залишиться чоловіком, а жінка – жінкою. Так само, як би їм не хотілося б, щоб розчленування ненародженої дитини називалося турботою про права людини, все одно це є жахливим вбивством. Реальність залишається реальністю, тому ліва брехня ламає не її, а здововий глузд. Людина починає функціонувати в паралельному, штучно сконструйованому світі. І всі, хто за норму сприймає мейнстрімний лівий дискурс долучається до божевільної маси, що остаточно розійшлася з реальністю. І це не від браку знань та освіти. Це хвороба насамперед інтелектуалів, якою вони заражають всю культуру. Інтелект не завжди гарантує чесність та мораль. Часто ті, хто покликані шукати правду, цинічно фальсифікують її.
Реальність залишається реальністю, тому ліва брехня ламає не її, а здововий глузд. Людина починає функціонувати в паралельному, штучно сконструйованому світі. І всі, хто за норму сприймає мейнстрімний лівий дискурс долучається до божевільної маси, що остаточно розійшлася з реальністю.
Тому з точки зору логіки важко пояснити позицію і дію лівих.
Для них Трамп – головна загроза демократії і свободі, а не комуністичний Китай, який створив цифровий концентраційний табір для бунтівних уйгурів.
Ретельно моніторять утиски секс-меншин. І замовчують утиски найбільш переслідуваної групи – християн.
Знищують «репресивну християнську мораль» репресивною аморальністю, від якої, насамперед, потерпають діти, психіка яких не розрахована на агресивну сексуальну просвіту.
Знімають табу з сексуальності та проводять компанію «Me Too», для боротьби з сексуальним насиллям.
Долають дискримінацію чорних дискримінацією білих.
Мародерство чорних називають експропріацією майна нащадків рабовласників.
Жертву поліцейського свавілля оплакують, плюндруючи пам’ятник жертвам комуністичних репресій.
Зі злочинця Флойда ліплять національного героя. В кращих комуністичних традиціях героїзації криміналітету. Радянський союз був всипаний монументами маніякам: Кірову, Сталіну, Дзержинському. Флойд поряд з ними – зразок добропорядності.
Свобода слова лише для однодумців. Всіх незгідних таврують расистами, ксенофобами, сексистами, ісламофобами.
Тому прогресивісти, а не Трамп відіграють вирішальну роль в політиці постправди. Епоха постправди розпочалася не 2016 року, коли цей термін включили до оксфордського словника, одразу після обрання Трампа. А з появою утопічної соціалістичної ідеології. Відтоді ліві – найкращі в утопічному жанрі. Сьогодні ліволіберальні медіа продовжують пропаганду старої, але модифікованої утопії. А як інакше, вони ж прогресивісти.
Прогресивісти, а не Трамп грають вирішальну роль в політиці постправди. Епоха постправди розпочалася не 2016 року, коли цей термін включили до оксфордського словника, одразу після обрання Трампа. А з появою утопічної соціалістичної ідеології. Відтоді ліві – найкращі в утопічному жанрі.
Трампа не можна поставити в один ряд з великими консерваторами Рейганом, Тетчер, Бушем. Він – вихолощений образ правого. І тут не тільки проблема самого Трампа. На нього впливає середовище, вільне від фактів. Дух часу під назвою постмодернізм. Невидимий, розмитий ворог консервативного світу. Це новий виклик. Складно мобілізувати сили проти фантому. Праві звикли мати справу з конкретним ворогом, якого можна перемогти у відкритій політичній боротьбі. А це підступні мисленнєві конструкти, віруси, меми, що ширяться світом. Цей невидимий вірус заражає навіть самих консерваторів, які захопилися популізмом. Все більше консерваторів під тиском культурних трендів непомітно для себе дрейфують до лівого берега.
Трампа не можна поставити в один ряд з великими консерваторами Рейганом, Тетчер, Бушем. Він – вихолощений образ правого. І тут не тільки проблема самого Трампа. На нього впливає середовище, вільне від фактів. Дух часу під назвою постмодернізм.
Праві почали грати за правилами лівих, і це дало підстави останнім у звичній для себе манері затаврувати галасливого Трампа головним символом політики постправди. Хоча це саме ліві – неомарксисти, постмодерністи, соціал-демократи та соціал-ліберали відповідальні за хаотизацію світової політики. Вони знищили абсолюти, стерли грань між чорним і білим, проповідували моральний релятивізм. А тепер перекладають відповідальність на консерваторів.
Попри виродження правої політики на Заході, вона все ж створює противагу лівим і захищає традиційні для Західної цивілізації цінності та інститути. Тому тримаємо кулаки за Трампа. Парадоксально, але він – єдина альтернатива лівій брехні.
Микола Харламенков
